Ганна Осадко. Море - Он - Она - Оно

Козырь - бубна, Давай в подкидного, Ясон говорит. - Умора!

Ну давай-ка, девка, найди своё Сердце средь этих мастей

Кроме пик да червы червивой там только глей*)

Только глаза залепит.

. а потом я заснула.

. Странно как-то — вода холодная, чайки белые,

Смуглые аргонавты, сердечный — козырный — туз,

Ты смеёшься, совсем не страшно и соль на теле,

Я плыву разгребая души скользких медуз.

И ропа*), а не кровь, и замешано всё нагУсто,

Словно ложка стоят вопросы извечные (Чьи?)

Улетят ли за море осенние дикие гуси?

Чем закончится сладкое лето?

Замочи-ка в молчанье, как в медном чане, винУ.

А чайки хохочут.

И рука рванула из бездны..

. небо и чайки в просторе.

Искренне, от души — спасибо тебе, Моё Море!

В ушах от асфиксии резкий надсадный звон.

Вот мы и встретились - Море — Он (и повстречались мы)

Красив, самоуверенная наглая морда. - Дяка. ой!

На накачанное плечо прилег отдохнуть дракон (тату).

Море — Он, внебрачный сын Одиссея-бродяги

Ежедневно меняет девок -то эту, то ту.

Что у тебя там, Сердце моё, для Ганны-панны? Покупай, красавица! Мидии, креветки, рапаны. Любовь моя, слишком много соли в твоих словах. Не вопрос! Вот сладкая вата, медовая пахлава. . Да кончай ломаться — нашлась тут. принцесса-Анька. И пошёл: Холодное пиво! Шашлык, таранька!

ПоднялАсь. стряхнула песок. в ушах (как нрежде) трезвон.

. обернулся и белозубо ощерился -

А потом — известно, дурёха — чертила вновь

На влажном берегу прутиком амор — любовь,

Жо тем, ай лав и прочей дури немало. (по горло)

А волна — фьюить — и нет ничего — всё стирала (всё стёрла) С чёрной доскИ опыта

И — снова табула раса.

Стирала старательно, как дежурная в классе,

Вуаля, господа и дамы!

Складки избороздили поле опухших щёк Её голоса «Обалденные пончики!» - прокуренные обертоны. . никто уже не мечтает о смуглой груди и кое о чём ещё.

. никто в полоне лона её не тонет.

. кто будет теперь о её ресницах сказки сплетать. . уже не любовь за валюту (валютная), а так, привокзальная ****ь,

. ну. разве что абстрагироваться. не открывать глаза.

Хочешь на шару? На шару? Конечно, я за.

Помнишь(лучше - не прикасаясь ) как когда-то, тогда. Кругами — вода, кругами — вода, кругами — вода. Улыбается полубезумно.

Как конфетка сладкой Дарусе — это «на. »

. Они с утра в неё входят - жадно, и все сразу.

Круги несут, матрасы и прочую дутую гуму*)

Как в групповом экстазе.

С тела нежность слизнёт, словно налипший гумус,

Глупая, добрая и большая,

На фоне кричащих чаек.

Лезут в неё насильно

писяют и кончают.

Ей не больно, ничейной. Ночка на груди ляжет,

Гасят бычки любовники в обгоревшие плечи пляжа.

Потом промчатся недели

И отпуск закончив свой

Память в рюкзак забросят.

И — гикавка*) от вина. (Икота)

… ты спи, сестричка.

. просыпаешься ночью, выходишь босая на странный звук,

Никто не слышит (не хочет слышать), а ты — должна, чтобы выйти быстро,

И увидеть, как плетёт серебристую сеть из света луна-паук,

И как время нижет

звёзды и раковинки на девчачьи мониста.

Как вздыхает, треща по швам, небо - глубОко, хвОро.

… тянет лунной дорожкой — только иди одна,

ведь вода — симфония духа,

а путь — единственная струна.

Это — Господь, завёрнутый в вечности кимоно,

улыбается взглядом лазури -

И самая малая раковинка

светится как икона -

Серденько моё сладкое,

Мудрость моя солёная.

Море Вiн - Вона - Воно

1. Ти вже знаєш, що ця дорога тривала не ніч – завжди, І несло мій плацкарт, і кидало аж до неба, Та потреба ба-чи-Ти нагорнула хвилею: Ти, зажди! Не відводь очей_не забирай руки_не буди, Бо іду по снах – камінцях непевних – кудись до тебе: на примарний голос, чи сивий волос, на цяточку маяка… ..і звивається залізниця, мов Змія Едемська, ота, яка….

Спочатку – дорога (потяг обшарпаний «Львів-Херсон»), Смажені кури, варені яйця, відкрита пляшка, Сусіди – пластами, приблизно сорок пластів-персон, Що кричать, як сороки. Поміж них – провідник Ясон Симпатичний (Сергій або Саша – згадати важко).

Ці хропіння північні, полиці замацані, плач дітей, – Козир – дзвінка, давай в підкидного, – Ясон говоре. – Ну ж бо, дівко, знайди своє Серце між цих мастей, Де крім піки і черви червивої – тільки глей, Що заліплює очі… А потім заснула. І снилось море:

:щось химерне таке: зимні води і чайки білі, Аргонавти смагляві, сердечний – козирний – туз, Ти смієшся, і зовсім не страшно, і сіль на тілі, І пливу, розгрібаючи душі слизьких медуз, І ропа, а не кров, і замішано все на густо, Навіть ложка стоїть, як питання довічне – чи Долетять через море останні осінні гуси, Як закінчиться літо солодке? Мовчиш? Мовчи. Замочи у мовчанні, як в мідному чані, вину… Плачуть води… І чайки регочуть… Рятуй! Тону!

3. …і рука ухопила із вирви. І все – прозоре. – Дякую тобі щиро, Моє Море…

…від асфіксії – у вухах надсадний дзвін: - От ми і зустрілися, Море-Він.

4. Він – упевнений у своїй певності. Нахабна врода, На накачаному плечі приліг спочити дракон (тату), Море-Він, позашлюбний син Одіссея-заброди, Змінює щодня дівку – то цю, то ту. - Що ти маєш, Серце моє, для Ганни-панни? - Покупай, красавица! Мидии, креветки, рапаны! - Любове моя, надто солі в тобі багато… - Не вопрос! Пахлава медовая! Сладкая вата! Да кончай ломаться! Нашлась тут… принцесса Анька…. І пішов: - Холодное пиво! Шашлык, таранька! … Підвелася…пісок струсила з плечей, з колін… …засміявся у спину білі зуби у вищирі Море-Він.

5. А потім – сказано ж бо – дурепа! – креслила знов Прутиком на вологому березі – amor (любов), Жо тем, ай лав, інших дурниць немало, А хвиля – фіть! – і нічого немає – усе стирала З чорної дошки досвіду. І – табула раса. Терла надсадно, неначе чергова по класу (Тітка огрядна. Середньовічна. Така сумна) – Вуаля, пане і панове! Вашій увазі – Море-Вона.

Перші і другі зморшки виорали опухле лице, Її голосу – "Обалденные пончики!» – прокурені обертони. …І ніхто не мріє про груди смагляві, і про те, чи це …і ніхто у полоні лона її не тоне …. не сплітає байку про метелика крила – вії… … уже не любов валютна – так, привокзальна повія… …ну, хіба… абстрагуйся, абощо… і не розплющуй очі… - Хочеш на шару? - На шару? Звичайно, хочу…. … Чи пригадуй ( краще – без дотиків) – як колись, тоді…. Колами по воді Колами по воді Колами по воді. Посміхається макоцвітно… Як цукерка солодкій Дарусі – оте «на…» …хоче любові чи просто Море-Вона.

…щоранку у неї заходять – скопом, усі на раз, Кола несуть, матраци, іншу спасенну ґуму, Бо – божевілля плоті, Бо – груповий екстаз, Злизує з тіла ніжність, наче налиплий гумус, Добра_дурна_велика… Фоном – квиління чайок… Лізуть у неї ґвалтом, Пісяють і кінчають Їй не болить, нічийній. Нічка на груди ляже. Гасять бички коханці в спалені плечі пляжу. Потім – мине відпустка. Спустять свої кондоми, Пам'ять складуть в наплічник. Потяг. Вокзал. Додому. ………… … мовчки дивиться. І сльозами давиться І гикавка від вина… … у чоло цілую… Спи, сестричко… Вони повернуться… Море-Вона.

6. …прокидаєшся серед ночі, виходиш боса на дивний звук. Ніхто не чує (не хоче чути), але ти – мусиш: Як плете волосінь сріблясту місячний ткач – павук, Як Час нанизує зорі та мушлі в дівчачі буси, Як зітхає – глибоко, аж тріскає по швах – небо хворе – Це – Воно. Довічне, святе, безсмертне. Моє Море. Тягне місячною доріжкою – тільки – іди одна. Бо вода – то симфонія духу. А шлях – єдина струна, Це – Господь, загорнутий у вічності кімоно – Посміхається поглядом лазуровим Море-Воно. …І кожна найменша мушелька – як ікона. Серце моє солодке. Мудрість моя солона.

Певно, ця річ, була би, написана зараз, наполовину менша и трохи інша. Але тоді, як мені здається,тебе займали яскраві деталі, хотілося малювати широко. Благаю, перечитай уважно, та скажи, що не так.

📎📎📎📎📎📎📎📎📎📎