ДІД СВИРИД НА СТРАЖІ МІРОВОГО ПОРЯДКУ (Обзор 15 липня 2016)
Доброго здоров’я, друзі. Зранку стрічка новин заповнена повідомленнями про жахливий теракт у Франції, і тут нема чого коментувати – можна лише висловити співчуття: трагедія є трагедія.
Тим не менше, достатньо відкрити любий російський форум на цю тему і обов’язково наткнешся на коментарі типу “так им и надо” – болєзнь “кісєльов головного мозга” пустила серйозні метастази і похоже не лікується. Є, звичайно, в Росії і нормальні люди, які несуть зараз квіти до посольства Франції, але їх приблизно стільки ж, скільки вийде на протест проти репресивних законів Ярової. І часто, це одні й ті ж люди. Остальні радісно ожидають, коли вже “Лєпенша прідьот – парядок наведьот”, а ольгінські, вже з ночі отрабатують получену установку “Путин ни при чем”.Накануні патлате чудо з МІД РФ Марія Захарова тоже задалося ігрівим риторічеським вопросом: “єсть лі історіческіє собитія, в которих Росія нє віновата?”. Дід на це питання відповідає утвердітєльно: так, є і багато. Бо не треба перебільшувати мелку та несущественну роль Росії в історії людства. Вместє с тєм, куда би Росія не влізла, віздє починалася херня. Шо, однако, не означає, шо вся херня у світі ісключітєльно із-за Росії. Но як лише якась херня случається, Росія ревниво зітхає: “Ну как же так, такая славная херня і без нас?”.
А вообще-то “mania grandiosa” – це тоже болєзнь, на якій, кстаті, спеціалізується Московський інститут психіатрії на вулиці Потєшній. Від зданія МІДа на Смолєнсько-Сєнной площі до того інстітута якихось полчаса на метро і єслі Марія поспішить, то її там ще сьогодні приймуть і положать на обслєдованіє. Може якийсь умний і находчивий інтерн напише цікаву наукову працю “Прогрессірующий фімоз головного мозга на стадії полного ісчезновенія такового”. Бо якогось іншого полєзного застосування для Захарової придумать затруднітєльно.
А загалом сьогодні п’ятниця, дідусь сподівається, що багато хто з вас устиг потренуватися ще до настання спеки і зараз сидить собі перед комп’ютером бадьорий та енергійний. І попиваючи з любимої чашки шось вкусьніньке планує вихідні. І це правильно, бо кожна трудяща людина має себе час від часу балувати, пам’ятаючи, шо жизнь – це не страданія. Жизнь – це радість і втіха. Тому й ми, без страданій та стєнаній, продовжуємо спокійний обзор главних мірових новостєй.
Кстаті, нащот справжньої історичної ролі возомнівшей о сєбе Росії можна навести множество убедітєльних примеров, сьогодні ми цього робити не будемо, але обратимо свій просвещонний взор у бік Киргизії. Чудової країни, яка знаходиться в ісключітєльно карколомному геополітичному середовищі, і як вони там викручуються, один Аллах відає.
Отношенія з Росією там сложні та протіворечиві, і киргизьким правителям доводиться викаблучувать такоє, шо українським презідєнтам і не снилося. Бо українські презідєнти завжди дєйствували незамислувато і без особих викрутасов, алгоритм їхніх дєйствій переважно був двоходовий: сначала вони летіли в Брюссель чи Вашингтон, а потом летіли в Москву, і дивилися на Хуйла вопросітєльно. І всьо.
Така модель дєйствувала до війни, з початком якої алгоритм нєсколько усложнився та став трьохходовим: польот на Запад, іронічеський взгляд у бік Москви і решітєльний фак в сторону Хуйла. І чим убедітєльнєє фак, тим покладістєє Хуйло. Оно, варто було Пороху полетіти в саміт НАТО, як Москва раптом висказала готовность видати Україні якихось сєпарів, а в окупованій Горловке сєпарам надавали по ушам і приказали не чіпати електропровода, шоб Україна змогла відновити контроль за енергомережами.
У киргизів такої возможності нема, бо в них з одного боку РФ, з другого – Китай, а під боком зловісно пихтять зарозумілий Узбекистан і непевний Точікістон. А десь там високо-високо, в заоблачних висотах существують якісь ефемерні й мало ким бачені ЄС та США. Тєм нє менєє, киргизи поочерьодно подоюють і Росію, і китайських друзєй, послє чого з вождєлєнієм дивляться на небо, ожидаючи побачити там когось із Європи чи Америки. Чудеса іногда трапляються, і вчора у многих киргизів повідвисали щелепи – до них у гості завітала сама Ангела Хорстовна, в дєвічестве Каснер, а зараз болєє ізвесна світу по названію її должності: Меркель Германії та всєя ЄС.
Це для нас вона своя баба і лучша подруга Пороха, которий не стісняясь звонить їй в любеоє врем’я суток. А для киргизів і лічно для Алмазбека Шаршеновича Атамбаєва (запаси покладістості і долготєрпенія якого сравнімі з горними масивами Тянь-Шаня) посадка в аеропорту Бішкека літака бундесканцлєрін сродні зі сходженням із заоблачних висот якогось висшого божества. Коментарі і версії, які зараз активно бурлять на киргизьких форумах, дуже показові, бо видають самі потайонні фобії і сподівання киргизів. Місцева общественность хором тєряється в догадках “зачем Меркель Киргизия?”. І множество готові тут же отдать Киргизію Меркель не задавая дурних питань чого, зачем і т.п. Лиш би Меркель не передумала.
І дійсно, зачем Меркель полетіла в Киргизстан, а тепер летить у Монголію? Відкидаючи всяку конспірологію, дідусь вполнє допускає, шо Ангела Хорстовна рішила развеяться. А шо? Їй усі кругом нєрви псують, має право женщина отдохнуть? Літо надворі, а вона ще в отпуску не була. Між тим вона політик і поїздка в далекий від Європи регіон возможно преслєдує цель продемонструвати євроскептикам, шо Меркель за ЄС совершенно спокойна і чхать хотіла на дурні прогнози про розвал Євросоюза – ситуація в неї під контролем.
Так, до речі, іноді діють великі політики, коли хочуть продемонструвати хладнокровіє та вселити у своїх прибічників впевненість. Якось у 1948 році, коли товаріщ Сталін вознєнавідєл Тіто і начав готувати фашистській кліці Тіто-Ранковича показатєльну жестоку кару, а югослави всерйоз ожидали від СССР якоїсь нєведомої херні, сам Тіто виступив перед народом із бадьорим обращенієм. Після чого взяв маску й ласти і спокойно полетів собі на острів Бріоні, проводити отпуск. І югослави полегшено зітхнули – раз Тіто на Сталіна болт ложив, то чого їх це має колихати? А Сталін у Кремлі охренів від такої наглості, довго водив налитими кров’ю очима і оттянувся на тих, хто був під рукою, начавши “лєнінградскоє дєло”.
Або в 1962 році, в разгар Карибської кризи, ЦРУ винюхувало в якому бункері сидить Хрущов і готовиться нажать червону кнопку. А в це врем’я прекрасний у своїй наглості Микита, під ручку з дружиною Ніною Петрівною, подався в Большой театр, дивитися якусь оперу. Американські діпломати пороззявляли від несподіванки роти, а потом побігли в посольство писати дєпешу, шо Хрущов не гризе від страху нігті, а вполнє доволєн жізнью і весело аплодірує артістам. Три ночі не спавший Кеннеді тоже слєгка охренєл, а потом поняв – етот жізнєрадосний толстяк так уверен в сєбе, шо лучше з ним не бодаться, а нада спускать діло на тормозах.
Як би там не було, Меркль полетіла в Киргизію в дуже удачне врем’я. Долготєрпелівий Алмазбек Шаршенович похоже вже задовбався ждать від Хуйла обіцяної манни небесної, бо Хуйло дєнєг не дає. Хотя й обіщав помагать Киргизії як новому члену Тайожного союза. Хуйло би може й хотів помогти киргизам, але як тіки в нього появляються якісь свободні средства, в Москві тут же появляється Лукашенко. Після якого по карманам Хуйла вже можна й не шарить.
Обіженість долготєрпелівого Атамбаєва на Москву ілюструє і факт широкого відзначення в Киргизії 100-ліття антиросійського повстання, відомого під назвою повстання у Семиріччі. Це коли у 1916 році царське правітєльство вдруг надумало припахати горді среднєазіатські народи на тилові роботи, оті горді народи повстали. І перебили кучу царських чиновників, які в своїх кабінетах підзабули, шо киргизи і казахи добрі лише до пори до времені. В общем, зараз міністерство культури Киргизстана проводить конкурс на кращу пісню, присвячену антиросійському повстанню гордого киргизького народу.
Кроме того, в Киргизії наблюдаються паростки демократії, паростки треба поливати, от Меркель і прилетіла з великою лійкою і вселяючи у небайдужих киргизів сподівання на краще. Кстаті говоря, Монголія на тлі решти країн регіону тоже довольно-таки демократична країна, так шо версія про політичне турне на підтримку демократії в Азії вполнє має право на життя. Тим паче, шо в корумповані Узбекистан чи Казахстан Ангела Хорстовна так і не заглянула. Можемо собі представити розчарований вид Назарбаєва, який так мічтав попіаритися на тлі німецької бундесканслєрін.
В общем, Атамбаєв зараз, під завістлівими взглядами регіональних колег развлєкає Ангелу Хорстовну киргизькими народними сказаніями про віковічну відданість киргизів принципам європейської демократії і вообще – відданість всьому, шо містить корінь “євро”. Не будемо йому заважати, вдруг і правда шось вициганить.
Тєм временєм госсєкретарь Керрі прибув у Москву і спускаясь з трапа літака нємедлєнно вверг половину Росії в настоящу паніку. В прошлий раз він спускався по трапу з красним чемоданчиком. Після чого полізли всякі скандали з Хуйлом і Ралдуганим, потом Хуйло об’явив про вихід із Сирії та начав випускать українських полонених. На цей раз Керрі вообще обнаглів – ішов із порожніми руками, шо визвало в плотних слоях кремльовської шушери ще більший страх. “Что би ето значіло?” – тревожно спрашували одне в одного ватніки на своїх форумах, допускючи, що ето нєспроста. І возможно все, шо йому нада Керрі тримає в кармані на флешці.
На зустріч із Керрі Хуйло єстєственно опоздав, чим подчеркнув свій статус і шо тіпа йому совершенно неінтєресно, шо розкаже Керрі. Но той факт, шо сначала була встреча з Хуйлом, а сьогодні лише переговори з Лавровим (а не наоборот, як обично), свідчить, шо Хуйлу очень даже нє тєрпітся узнать, шо іменно рішив Барак Хусейнович і какови його, Хуйла, перспектіви.
Зустріч, єстєственно, проводилася за закритими дверима, бо тайна сповіді і всьо такоє прочеє. Но даже на сайті Хуйла, в приветственній речі з боку лисого дурачка лунало таке подобострастіє і стільки коспліментов в адрес Барака Хусейновича, шо вже просто непрілічно.
Та шо там писать про встречу Керрі з Хуйлом, якщо Ільф і Петров вже давно все написали. І лучше, по-моєму, не скажеш:
– Что же будет? – бормотал он, забегая то с одной, то с другой стороны. – Ведь я не погибну? Ну, скажите же, золотой мой, серебряный, я не погибну? Я могу быть спокоен? Ему хотелось добавить, что у него жена, дети. Серна, дети от Серны и еще от одной женщины, которая живет в Ростове-на-Дону, но в горле его что-то само по себе пикнуло, и он промолчал. Плачевно подвывая, он сопровождал Остапа до самого вестибюля. В опустевшем здании они встретили только двух человек. В конце коридора стоял Егор Скумбриевич. При виде великого комбинатора он схватился за челюсть и отступил в нишу. У самого выхода Полыхаев схватил Остапа за рукав и пролепетал: – Я ничего не утаил. Честное слово! Я могу быть спокоен? Правда? – Полное спокойствие может дать человеку только страховой полис, – ответил Остап, не замедляя хода. – Так вам скажет любой агент по страхованию жизни. Лично мне вы больше не нужны. Вот государство, оно, вероятно, скоро вами заинтересуется.
Сохраняєм бадьорий бойовий дух, тримаєм кулаки за полонених, допомагаємо Армії та бережемо своє і близьких душевне здоров’я.